Москву цікавить не мир, а зменшення опору українців та послаблення підтримки союзниками Києва – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Останніми днями атак українськими дронами зазнали об’єкти в 9 областях РФ. Серед уражених підприємств – нафтопереробні заводи (НПЗ) в Орловській, Нижньогородській та Рязанській областях. Останнім був вражений Новошахтинський НПЗ в Ростовській області. Треба розуміти, що Росія першою розпочала проти України війну дронами та ракетами. Практично щотижня від російського терору потерпають українські мешканці та цивільна інфраструктура. Останні трагедії трапилися в Кривому Розі та Сумах. Україна має законне право не лише захищатися, але й завдавати по ворожій території ударів у відповідь. Тому російські стратеги прорахувалися, вважаючи, що можна постійно і безкарно тероризувати мирних українців. Як виявилося, величезну територію РФ набагато складніше прикрити засобами російської ППО і останні атаки на НПЗ засвідчили, що росіяни зовсім не справляються з цим завданням. Радіус ураження цілей українськими бойовими безпілотниками невпинно зростає. Україна принципово не атакує мирне населення РФ, і не застосовує західне озброєння для здійснення операцій на ворожій території. Атаки на НПЗ РФ завдають серйозних збитків російській торгівлі нафтопродуктами, на якій Кремль заробляє гроші для ведення війни проти України. Тому Київ продовжить практику руйнування російських стратегічних об’єктів, які працюють на війну та знищення українського народу.
А тим часом в Державній думі РФ зареєстровано законопроєкт про визнання “незаконним” рішення радянської влади у 1954 році щодо передачі Україні Кримської області. Спроби перегляду і “скасування” рішень 1954 року не є новими. Російський парламент вже ухвалював таку постанову ще у 1992 році. Передача Кримської області Українській РСР у 1954 році відбулося в рамках чинного на той час законодавства і відповідала поширеній практиці територіальних трансферів між союзними республіками. Наприклад, в 1926 році, за рішенням Москви зі складу України до Російської Федерації було передано місто Таганрог та значні території, які складають третину сучасної Ростовської області. Рішення 1954 року мало об’єктивне підґрунтя. Адже коли російські переселенці, які прибули з далеких російських областей, коли сталінський режим депортував усіх кримських татар з території півострова, а їх майно та землі захопили новоприбулі росіяни, які жили зовсім в інших кліматичних поясах, стало зрозумілим, чому вони довели господарство Криму до повного упадку. Тому керівництво у Кремлі прийняло рішення про передачу півострова Україні, що сприяло повоєнній відбудові Криму завдяки значним українським ресурсам та розуміння Києвом управління сільським господарством в таких природних умовах. Які б не були рішення 1954 року, але вже після розпаду СРСР Росія юридично, документально та недвозначно визнала кордони сучасної України як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях, крім того взявши зобов’язання гарантувати їх недоторканість. Тому Україна взамін і передала РФ увесь свій ядерний потенціал та багато стратегічних озброєнь, які зараз підло використовуються проти української держави. Ці та інші подібні “законодавчі ініціативи” є нікчемними спробами російської диктатури легітимізувати власні грубі порушення міжнародного права. МЗС України назвало «панічною ініціативою» Держдуми. Адже в Москві чітко усвідомлюють неминучість деокупації півострова. Це стало нікчемною спробою кремлівської диктатури легалізувати власні грубі порушення міжнародного права.
17 березня ц.р. путінський режим знову таки порушуючи міжнародне право проводить так звані “вибори”, зокрема і на окупованих територіях України. Дострокове “голосування” вже почалося. Російські вибори на тимчасово окупованих територіях України з точки зору українського та міжнародного законодавства є незаконними та недійсними. Москву не цікавить ставлення громадян України на тимчасово окупованих територіях до Путіна. У підсумку буде оголошено той відсоток голосів “за”, який намалюють у Кремлі. Так звані “вибори” – це ще один інструмент упокорення насильно загарбаних територій. Громадян України насильно змушують до участі у цьому фарсі. Українці на тимчасово окупованих територіях чинять активний і пасивний опір окупантам, наражаючись на репресії і каральні акції російських спецслужб. Після так званих “виборів” кремлівська пропаганда цинічно брехатиме про “високий рівень явки виборців» і, безумовно, «підтримки” Путіна на захоплених українських територіях. Це ще одна причина, чому “переобрання” диктатора не можна жодним чином визнавати. А сам Путін дав інтерв’ю кремлівському пропагандисту Дмитру Кисельову. Під час розмови диктатор вкотре заявляв про “готовність до мирного врегулювання”. Нічого нового до старої “переговорної” риторики Кремля Путін не додав. Він так само наполягає на легалізації своїх загарбань. Позиція Москви категорично неприйнятна і не може слугувати основою для мирних переговорів. Київ чітко задекларував, що війна може бути завершена лише на основі “формули миру”, заснованої на міжнародному праві, а не на примхах загарбника і принципах «бандитського» Петербургу. Путінські вимоги “гарантій безпеки” для Росії насправді означають гарантії безкарності і можливість продовження агресії. Днем пізніше колишній президент РФ, а теперішній заступник Путіна в Раді національної безпеки Д.Медведєв, також озвучив плани Москви із закінчення війни в Україні. Вони свідчать про бажання повної ліквідації української державності та її правосуб’єктності. Тому “миротворчі” ініціативи Путіна не повинні нікого вводити в оману. Москву цікавить не мир, а зменшення опору українців та послаблення підтримки союзниками Києва.
