Україна – на передовій стримування російської агресії в Європу, а Польща – одразу за нею – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Під час засідання 78-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН президент Польщі Анжей Дуда порівняв відносини України та Польщі з поведінкою потопельника і його рятівника: перший (у міркуваннях Дуди це начебто Україна) діє інстинктивно і може несвідомо заподіяти шкоду, чи навіть втопити другого, тобто начебто Польщу. Аналогія президента Дуди стосувалася суперечки Києва з Варшавою з приводу експорту до Польщі українського збіжжя. Дуда натякав, що Україна мала б поступитися своїй “рятівниці”.
Ця аналогія польського президента є дуже невдалою, адже відстоювання Україною своїх економічних інтересів не становить смертельну небезпеку для Польщі, на відміну від ризику для рятівника, який допомагає потопельнику. Українці справді борються проти екзистенційної загрози з боку РФ, проте аж ніяк не є “потопельниками”: завдяки своїй власній стійкості, а також підтримці партнерів Україна впевнена у своїй майбутній перемозі. Підтримка Варшавою Києва – це не лише альтруїзм, але й фундаментальний інтерес самої Польщі. Стало відомим, що ще 12 років тому міністерство оборони Польщі мало план, що у випадку російської агресії проти країни польські війська мали б чинити протягом одного-двох тижнів спротив, а потім відступити на лінію оборони вздовж річки Вісла, а це значить, що 40% польської території мало потрапити під російську окупацію.
За час російської агресії проти України Польща надала Києву військової допомоги на 3 мільярди євро та фінансової майже на мільярд. Крім того, Варшава зробила виплати українським біженцям у сумі декількох сотень мільйонів євро. Отже за 4,5 мільярди євро Польща убезпечила від російської окупації 40% своєї території, яка за останні 20 місяців для країни виробила продукції в двадцять раз більше, ніж надана Україні допомога. От і рахуйте хто кого спасає. При цьому один з колишніх міністрів закордонних справ Польщі заявив, що країни світу діляться на категорії. Одна є країни, які себе поводять хитро як лиси, інші є могутніми як леви, а от треті є гієнами – як Україна та шакалами. Цікаво, що колишній міністр не назвав, до якої групи себе відносить Польща. Як бачимо з планів здачі 40% своєї території, то ніяк не до левів. Тобто це або країна-лисиця або країна-шакал. А от якби колишній міністр знав добре зоологію, то левів можуть зупинити тільки інші леви, або гієни, які у вищій категорії хижаків.
Якщо чесно, то Київ свідомий, що Польща надає надзвичайно велику допомогу та підтримку Україні, але вона, як всі ми бачимо, не безкоштовна, а калькуляція навіть сильно в бік Варшави. Ми розуміємо, що Польща знаходиться у передвиборчому періоді, та чи варто високим польським політикам розігрувати українську карту, щоб показати свою твердість у відстоюванні національних інтересів. Кожен уряд світу має стояти на сторожі інтересів своїх виробників і це в Києві добре знають, тільки Україна бажає розвивати торговельні зв’язки зі своїми сусідами на заході за міжнародними правилами та стандартами – не більше і не менше. Якщо є зауваження до українських виробників сільсько-господарської продукції, то Польща може звертати на це увагу відверто і критично. Але не зовсім зрозумілою є форма, коли приймається урядове рішення, яке подобається електорату, проте не відповідає стандартам міжнародної торгівлі, тому Україна і звернулася до Світової організації торгівлі (СОТ) про арбітраж. Варшава зараз впевнена, що Україна вистоїть у боротьбі з російською армією, то більше не турбується за можливу втрату своїх 40% території. Українські воїни справді Польщу захистять без калькуляції, чи буде Варшава допомагати Києву, чи ні. Дехто в Варшаві мабуть забув крилатий вираз батька національного руху, першого президента відродженої польської державності Йозефа Пілсудського, який він сказав сто років тому: «Без вільної України нема вільної Польщі». Цей вислів розшифровується, що якщо під російським натиском падає Україна, то до московських пазурів потрапить і Польща. Україна – на передовій стримування російської агресії в Європу, а Польща – одразу за нею. Щодо суперечки з приводу експорту своєї агропродукції, Україна діє строго в рамках правил і домовленостей з ЄС. Київ готовий прийняти рішення СОТ – навіть, якщо воно буде не на його користь.
Між тим, міністри сільського господарства України та Польщі домовилися знайти рішення щодо експорту української агропродукції, яке враховує інтереси обох країн. Україна та Польща – стратегічні союзники, які мають спільні інтереси, цілі та цінності. Обидві країни потребують одна одної. Зернова криза у відносинах між Києвом та Варшавою була викликана не ворожими намірами сторін, а об’єктивною обставиною – російською блокадою морських портів України. Тому Київ та Варшава домовилися знайти рішення, яке буде однаково вигідне обом сторонам, а значить подолання кризи робить обидві країни сильнішими. Саме так мають вирішувати взаємні проблеми справжні партнери. Росії так і не вдалося підло зіграти на суперечностях Польщі з Україною для послаблення обох країн.
