Зерновий коридор: чому Росія знову піднімає ставки – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
В ніч на 17 липня ц. р. відбулося “падіння конструкцій” мосту через Керченську протоку. Справжні причини чергового інциденту на т.зв. “Кримському мосту” до кінця невідомі. Пояснення окупаційної адміністрації та керівництва держави-агресора не варті великої довіри. Що точно відомо, так те, що міст через Керченську протоку є незаконно збудованою будівельною конструкцією, що не пройшла ні екологічну, ні транспортну міжнародну експертизу, а тому підлягає демонтажу.
В’їзд до тимчасово окупованого Кримського півострову через цей об’єкт юридично є протиправний. Ще від початку будівництва моста були серйозні застереження щодо якості та безпечності його конструкції. Нині зрозуміло, що міст через Керченську протоку є хронічно аварійним об’єктом, користуватися яким небезпечно. Росія, як виявилося, не здатна забезпечити безпеку пересування та перебування в тимчасово окупованому Криму.
Тому до часу його визволення Збройними силами України, нерезидентам, тобто тим, хто там постійно не проживає, рекомендується утриматися від візитів до півострову. Інцидент на мосту через Керченську протоку Кремль намагається використати для нових голослівних звинувачень та жестів, спрямованих на ескалацію та порушення міжнародних угод. Керченський міст – військовий об’єкт і законна воєнна ціль, яка забезпечує логістику російських окупантів на півдні України. Керченський міст побудований на тимчасово окупованій території України (Крим, острів Коса Тузла, акваторія Керч-Єнікальського каналу Керченської протоки).
Атаки проти нього не вважаються воєнними діями на території РФ. При цьому треба не забувати, що Росія сама систематично атакує об’єкти транспортної інфраструктури України, незважаючи на їх цивільне призначення. При цьому справжньою ескалацією, воєнним злочином та екологічним геноцидом був підрив росіянами греблі Каховської ГЕС, який призвів до катастрофічних гуманітарних та екологічних наслідків планетарного масштабу.
Черговий термін дії “зернової угоди” сплив якраз згаданого 17 липня ц.р., тому Україна відкрита для продовження дії “зернової угоди”, яка вирішує глобальні проблеми продовольчої безпеки у світі. Проголошений Кремлем вихід РФ із “зернової угоди” означає нехтування інтересів багатьох країн, зокрема, Африки та Азії, які розраховують отримувати необхідне продовольство за доступними цінами. Москва шукає приводів для підвищення ставок у шантажі зривом “зернової ініціативи”. Таким приводом для Москви став інцидент на Керченському мосту.
При цьому Росія сама загрожує безпеці “зернового коридору”, атакуючи портову інфраструктуру Одеси та острів Зміїний. У зв’язку з виходом Росії з угоди, Україна спільно з партнерами готується до реалізації альтернативних варіантів та маршрутів експорту продовольства. 17 липня Кремль заявив, що виходить із “зернової угоди” і таким чином, Путінська Росія на міжнародній арені намагається зробити голод своєю зброєю масового враження. Так само сталінський СРСР зробив хронічне недоїдання своєю зброєю масового знищення проти населення України у 1932-1933 роках, коли у багатих зерном регіонах України прийшов нестерпний голод, який забрав 7 мільйонів життів українців.
Кремль поставив у незручне становище президента Туреччини Ердогана, який нещодавно публічно запевнив, що домовився з Путіним про продовження “зернової угоди”. Росія створила реальну загрозу голоду в Африці буквально за 9 днів до анонсованого початку саміту “Росія-Африка” у Санкт-Петербурзі. Це черговий ляпас африканським лідерам, після ракетної атаки Києва під час їх візиту на найвищому рівні 16 червня ц.р.
Найкращою реакцією з їхнього боку на шантаж Москви була б відмова від поїздки до Російської Федерації. Треба враховувати, що Україна уклала угоду на постачання на міжнародні ринки запасів власного зерна не з Москвою, а Туреччиною та ООН, тому і не відмовляється від укладеної “зернової угоди” і розраховує на міжнародну підтримку для продовження дії морського коридору Чорним морем навіть без участі РФ. Заклики російської пропаганди до негайних атак на українську портову інфраструктуру не злякають Україну, а можливі терористичні провокації отримають належну воєнну і політичну відповідь.
Російські жорстокі бомбардування портової інфраструктури в Одесі та складів зерна у Миколаєві тільки свідчать про цинізм політики Москви, якій абсолютно байдуже до долі мільйонів людей в Азії і Африці, які страждають від недоїдання, а українське зерно було хоч якимось виходом, щоб запобігти голодним смертям багатьох ні в чому не винних людей. Україна, ООН і Туреччина роблять усе можливе, щоб забезпечити країни, які терміново потребують продовольства, українським зерном та продуктами.
