Мудрий тренер, який виховує в дітях справжні якості: інтерв’ю з Дмитром Ржондковським
Перше слово, яке в нас асоціюється із терміном «спорт» це футбол. Адже футбол є одним із найпопулярніших та найвідоміших видів спорту, в будь-якому куточку нашої планети дітлахи та дорослі грають у футбол або є прихильниками цього виду спорту та слідкують за своїми улюбленими гравцями та командами. Що там не кажіть, а. саме секції з футболу є одними з найдоступніших, так як стадіони ( на жаль не завжди у гарному стані) можна зустріти в багатьох місцях, футбольні м’ячі та кросівки (хоча бажано бутси) можна придбати за невеликі гроші.
Також футбол відомий тим, що завдяки цьому виду спорту можна здобути славу, заробити пристойні гроші, подорожувати по світу, влаштувати особисте життя, знайти багато друзів, завести корисні знайомства та багато чого іншого. Про футбол можна говорити багато, але цікавіше поспілкуватись з тією людиною, яка міцно пов’язана з цим елітним, чудовим та популярним спортом. Журналістка NW поспілкувалась із Дмитром Ржондковським, який є футболістом, тренером дитячої спортивної школи у місті Буча та водночас тренером для військвослужбовців, які не дивлячись на проблеми зі здоров’ям тренуються під керівництва Дмитра. Людина два в одному (вибачте за невеличку сатиру). Дмитро дуже приємний у спілкуванні, а також ввічливий, мудрий та справедливий (компліменти правдиві). Ми задали Дмитру Ржондковському декілька важливих та цікавих питань, щоб краще зрозуміти футбольне життя та тренерську роботу.
– Дмитро перше питання звучить звісно банально,: але все ж таки: в якому віці ви почали займатись спортом і чи було це вашим особистим рішенням?
– Я почав займатись спортом з першого класу, тобто з семи років у своєму рідному місті Новограді-Волинському (Житомирська область, Україна). Насправді я з початку пішов на українські народні танці, а потім мій хороший друг дитинства запросив мене на тренування у футбольну секцію, як то кажуть перетягнув, я пішов і.мені дуже сподобалось І до сьогоднішнього дня футбол мене тримає (сміється).
– Багато футболістів танцюють на полі після перемоги, тому мабуть танці для спортсменів є все ж таки корисними?
– Танці є дуже корисними для координації на полі, я наразі треную діточок і бачу, що координацію необхідно розвивати, а танці цьому можуть бути в нагоді. Я в дитинстві займався танцями приблизно півроку і навіть виступав (можливо багато відомих футболістів теж починали із танців прим. журналіста).
– Розкажіть більш детально про ваше рідне місто Новоград-Волинській, чи хороші там умови для заняття футболом?
– У нас чудове місто, декілька стадіонів з хорошим покриттям, кваліфіковані тренери, я з ними підтримую зв’язок, ми тепер стали колегами і друзями. Футбол у моєму рідному місті був досить високого гатунку, у нас 11 шкіл, ми вистпали за область, у нас були такі «заруби» за школу (сміється), і біля мого будинку теж було футбольне поле, можливо не з таким хорошим покриттям але все ж таки було де потренуватися, я виріс на вулиці і в мене відразу з’явилась любов до м’яча і прив’язаність до футболу.
– Хто був вашим кумиром у футболі в дитинстві?
– Мені подобалось спостерігати за командою «Реал» Мадрид, ще до зіркового складу мені подобався Рауль Гонсалес капітан команди, тому що він шульга і я шульга (противага правші, прим. журн.), його стиль був таким технічним, розумним футболістом. Я у дитинстві мріяв, щоб мама мені купила на базарі футболку з його прізвищем, але на жаль моя мрія не здійснилась, бо у нас в продажі їх не було.
– Ви все ж таки познайомились із сеньйором Гонсалесом?
– Я працював зі збірною Іспанії, коли наші їх до речі обіграли, у Києві, але Рауль Гонсалес не працював з націогнальними збірними, тому з ним особисто я не зустрічався, хіба що бачив його на матчі у Києві, коли «Динамо» грало з «Реалом».
– А у підлітковому віці ким захоплювались?
– Більш серйозно я почав спостерігати за футболом після чемпіонату світу 1998 року, це був перший, усвідомлений чемпіонат, пам’ятаю як слідкував як французи у себе вдома виграли. Мені багато хто почав подобатись і Зінедін Зідан і Роналдо із Бразилії та інші, когось одного мені у підлітковому віці було важко вибрати.
– Можливо ви вже бачили себе майбутньою зіркою і вам не потрібні були кумири?
– Можливо (сміється). Хоча у Біблії є вислів: «Не створи собі кумира» і мене правильно виховували тренери у Новоград-Волинському, казали, що один спортсмен це круто, але футбол це командний вид спорту. Може бути зіркова команда, але вона може нічого не досягти, команда це злагоджений механізм, це більша сила, аніж коли в команді є один зірковий гравець.
– Так як футбол це командний вид спорту, а якщо людина любить бути у центрі уваги чи їй важко знаходити спільну мову з іншими, такій людині підійде футбол чи їй краще піти наприклад у бокс?
– Кожен має право на вибір, якою дорогою піти, можливо така людина у футболі навпаки розкриється і покаже себе по іншому. В мене хобі це великий теніс, я вже давно граю раз на тиждень, і я по іншому почав дивитись на цей вид спорту, це так круто, є свої плюси, на корті ти один, ти можеш себе налаштувати, підготуватися, і все залежить суто від тебе, тобто твої результати і досягнення. У командному спорті є теж свої плюси, особливо, коли колектив злагоджений. Я грав за збірну адвокатів на чемпіонаті Європи і світу, ми виграли чемпіонат світу у Барселоні, (Дмитро є діючим чемпіоном світу серед адвокатів по футболу, прим. журн.), але за рік до цього ми їздили на чемпіонат Європи і грали у Словенії. В фіналі мені запам’тався такий момент, я забив на першій хвилині і ми весь матч вигравали, буквально три хвилини не вистачило, щоб стати чемпіонами Європи, і вийшов чудовий футболіст за нашу команду, але припустився однієї помилки за хвилину до кінця, суперники зрівняли рахунок і відчули психологічний верх над нами, і по пенальті ми програли. Я довго відходив від цієї поразки, адже ми були за крок до чемпіонства, я відчував себе у чудовій формі і почувався чемпіоном, але тоді зрозумів, що у футболі бувають складні моменти. Відчув полегшення, коли через рік ми виграли чемпіонат світу.
– А як ви гадаєте, чому Україна не є обличчям футболу, наприклад не так як Англія, Португалія чи Бразилія?
– Насправді часи змінилися, у нас хороше молоде покоління, які грають і будуть грати в європейських чемпіонатах, наприклад Мудрик, Ярмоленко та інші. Я вважаю, що ми можемо дати гідну відповідь світовим збірним з футболу. Я оптимістично дивлюсь на український футбол, на жаль зараз складний час у зв’язку з війною. Раніше у нас була велика прірва від наприклад тої ж Аргентини, бо в нас не було розвиненої інфраструктури, взимку у нас велика пауза у змаганнях, коли Англія починає грати з першого січня, а ми починаємо з квітня місяця, коли йде відбір, а команди ще не готові, тут ми також залежимо від клімату.
– Чому не дивлячись заперечення все ж таки спорт тісно перетинається із політикою?
– Спорт і політика завжди перетинались, прикро, але відіграють важливу роль саме гроші, спрацьовує елемент зацікавлення, наприклад політики явно підтримують футбольні команди, так само і команди проявляють свою увагу до них. Якщо хтось говорить, що спорт поза політикою, це насправді звучить смішно.
– А ви себе у майбутньому бачите політиком?
– Я насправді думав за це, мені було би цікаво отримати такий досвід, в мене основна робота в Асоціації українського футболу, я два роки працював офіцером зв’язку з національними збірними, які приїжджали грати з нашою збірною, це був для мене хороший досвід, тому я бачу себе в організаторській роботі, наприклад у Міністерстві молоді та спорту, звісно, якщо буде можливість, мені цікаво було би спробувати себе саме у політиці.
– Ви маєте вищу освіту?
– Звичайно! Я закінчив юридичний факультет університету імені Тараса Шевченка (той самий знаменитий червоний корпус)і маю червоний диплом, тобто диплом з відзнакою. Також я маю категорію D, C та В, центр ліцензування тренерської роботи.
– Не кожен хороший футболіст потім може стати хорошим тренером, чому так відбувається?
– Коли людина закінчує футбольну кар’єру саме як гравець, вона має поховати в собі футболіста, якщо футболіст знає усі тонкощі футболу, це звісно ж плюс, хоча є винятки, коли тренери не мали футбольної кар’єри, але тренер має вчитися, отримати знання з тренерської роботи, потрібно постійно розвиватися. Футболіст зациклений на своїй кар’єрі, формі, контрактах, а робота тренера це вже зовсім інша дорога, треба жити своєю тренерською роботою. Тренер має бути хорошим оратором, гарно донести інформацію до своєї команди, повинен мати власну філософію.
– Ви тренуєте дітей, як вам вдається знаходити правильний підхід до них?
– Насправді це тяжка праця працювати з дітьми, особливо, коли вони малі, у нас дітей віддають у футбол з 3-х років, тренер повинен любити свою роботу, адже коли тренер йде працювати за гроші, то для нього це буде стражданням, а діти вони все відчувають, їх не обманеш, якщо відноситись до дітей не щиро, то скоро це всі побачать, як дітлахи, так і їхні батьки. Потрібни жити тренерською роботою з дітьми і знову ж скажу, що потрібно любити в першу чергу свою діяльність. Коли я вивчився на категорію С і був помічником тренера протягом півроку, мені дуже сподобалось, стало цікаво чи справлюсь я сам з такою роботою, було бажання отримати новий досвід, я активно почав шукати роботу тренером. Я вже рік в дитячій академії Алієва у місті Буча працюю тренером, мені відразу зайшла ця робота і дуже подобається.
– В нашій країні тисячі дітей у багатьох містах займаються футболом, але маленький відсоток може потрапити у відому команду, чи є сенс дітям витрачати час на футбол?
– В мене наприклад 30 дітей у команді, тобто яких я треную, і я вважаю, що не так важливо у майбутньому стати професійним футболістом, моя задача прищепити їм любов до футболу, і дати їм базу футбольної школи, щоб дитина виросла порядною людиною, могла спілкуватись у соціумі. Я бачу як соціальні мережі поглинають дітей, які не можуть спілкуватись просто і нормально у реальному житті, Якщо у майбутньому мій учень стане професійним футболістом, то це буде так звана «вишенька на торті», додатковий бонус, а якщо я зможу донести дитині правильні життєві речі, такі як повага, чесність, порядність, відповідальність за свої слова, організованість – я вже буду відчувати себе щасливим. Бувають випадки, коли талановита дитина просто не потрапила до «свого» тренера, в неї ніхто не вірив і тому не склалась кар’єра, а буває, що дитина можливо не дуже добре грає, але в неї повірив тренер, бо побачив потенціал, саме головне, щоб батьки підтримували свою дитину і вірили у неї, але по можливості не втручались у тренувальний процес. Тобто повинен скластись своєрідний пазл.
