У місті Буча відбувся показ документального фільму від Стіва Річардса
Передмістя Києва міста Буча, Ірпінь та Гостомель були одним із найперших, які постраждали від наступу окупантів 24 лютого 2022 року. Жителі цих міст прокинулись не від звуків будильника, а від страшних вибухів. Аеродром «Гостомель», де в ангарі стояла знаменита «Мрія» та інші літаки, постав початком місця, де рашисти розпочали військовий конфлікт.
Як передає NW, якщо раніше Приірпіння (як воно називалось до того як стало Бучанською громадою та Ірпінський район став Бучанським) як то кажуть не було «на слуху», то після військових дій на цій території, воно стало відомим не тільки в Україні, а і за кордоном. В місто Буча і досі навідуються з візитами різні іноземні політичні діячі, нещодавно сам Борис Джонсон тут побував. Як правило їм показують церкву імені Андрія Первозваного, де на території у землі було масове тимчасове захоронення загиблих, пізніше тіла людей було перезахоронено на місцевому кладовищі.
Численні вибухи, вбивства місцевих жителів, пограбування будинків, магазинів, зруйновано великий гіпермаркет «Епіцентр», відсутність електроенергії:, світла, газу та води, нестача продуктів харчування, ліків, згвалтування та катування. Це не далеко не весь список «подвигів» орків, адже у Росії померлих військових хоронять як великих героїв, що вони загинули за благородну справу. Та що там казати, якщо родичі, друзі та знайомі українців, що живуть у Росії не вірять, що така жорстокість була саме від рук їхніх військових. Зомбоване російською пропагандою та ЗМІ населення рашистів, які обожнюють свого маразматичного «царя» і тільки підтримують геноцид українського народу. Ні про які братські народи, що колись були за часів совка і мови бути не може. Вони нам ніколи не будуть братами.
Американський режисер Стів Річардс, директор THEOECO INSTITUTE з Бостону (Сполучені Штати Америки), зняв документальний фільм, без операторів, весь час він весь матеріал готував сам без помічників. Він показав свою подорож у березні місяці 2022 року, починаючи з Польщі, як він добирався до України, що виявилося не так легко, потім був показаний Львів, далі Київ і передмістя Києва: Буча та Ірпінь.
Показ фільму відбувся 5 лютого у одному з готельних комплексів у місті Буча (назву місця не будемо вказувати, за рекламу нам не платять). Про захід було оголошено раніше в місцевому чаті Телеграм. Вхід був вільний, кількість місць була обмежена, тому встигли ті, хто найпершими забронював собі місце (як і наш журналіст NW). Персонал комплексу дуже приємний та ввічливий, а дівчата-офіціантки наче моделі, всі стрункі, підтягнуті та милі. Організатори заходу постарались створити душевну, приємну атмосферу. Глядачі сиділи за столами, які були накриті білими скатертинами з красивими бокалами та столовими приборами.
Документальний фільм Стіва Річардса має назву «Подорож у Бучу». Фільм був повністю на англійській мові з українськими титрами внизу. Це був єдиний недолік, так як глядачі, які сиділи далі від екрану і не знали англійської мови та прочитати титри на далекій відстані важкувато. Зате той, хто намагається вивчити англійську мову, мав змогу потренувати своє розуміння іноземної мови. Містер Річардс теж був присутній під час перегляд свого документального фільму.
Показ «Подорож у Бучу» тривала близько години, після чого офіціанти накривали столи, тому замість попкорну глядачі отримали можливість не тільки подивитись фільм, а і безкоштовно повечеряти у розкішному ресторані. Спонсором вечора був саме містер Стів Річардс. Люди спілкувалися тільки виключно між собою, тобто хто прийшов разом, не було активності у спілкуванні між знайомцями, багато хто витріщався у свій смартфон, не було атмосфери захвату від заходу (звучить наче вірш). Трішки прикро, що бучанці не оцінили можливість гарно, культурно і головне безкоштовно провести свій час. Навіть червоне і біле вино, яке стояло на кожному столі не зробило вечір більш жвавим.
Наш журналіст все ж таки розговорила деяких глядачів, щоб дізнатись їхню думку.
Коментар від бучанки Олени: «Я прийшла на цей захід разом із сестрою, ми вдячні містеру Стіву за можливість добре і культурно провести вечір. Але на мою думку фільм не передав усіх емоцій трагічності та емоційності, які ми бучанці перенесли і бачили все це жахіття наживо».
Коментар від бучанки Карини:» Захід непоганий і місце чудове, а щодо фільму, то відчувається, що це американець знімав, так як вони діють все за планом і по стандарту, мені не вистачило глибоких почуттів, люди, які давали інтерв’ю Стіву скоріш за все не пережили всього того, про що розповідається у фільмі, можливо це тому, що він брав коментарі у тих, хто вільно розмовляє англійською, а не у дійсно постраждалих жителів Приірпіння, і музику треба було трохи іншу додати, але все одно дякую містеру Річардсу».
Коментар від глядача Олександра: «Я не місцевий приїхав в гості до друзів але прийшов подивитись цей документальний, щоб більше дізнатись про Бучу. Фільм дуже сподобався, так цікаво і водночас важко, адже те жахіття, яке завдали нам орки, ми ще довго не забудемо, особливо бучанці, мені повезло, що моє місто не так постраждало. Стів Річардс заслуговує великої поваги, адже тепер в Америці знають, що у нас коїться не з новин, а з матеріалів, які відзняв їхній співвітчизник».
Коментарі від глядачів звісно важливі, але поспілкуватися з «винуватцем» заходу також потрібно, тим паче відразу видно, що американський режисер цікава та незвичайна людина. Допомагати з труднощами перекладу журналісту NW був у поміч студент на ім’я Тимур, який познайомився зі Стівом під час його документальних зйомок і наразі виконує роль перекладача.
- Містере Річардс скажіть будь ласка чому ви вирішили приїхати в Україну?
- Я дуже переймаюся проблемами екології, а коли дізнався, що найбільша атомна електростанція Європи горить (Енергодарська АЕС), дуже занепокоївся, адже це дуже небезпечно, може статись екологічна катастрофа, саме тому вирішив полетіти до України. У мене взагалі мрія побачити усі АЕС України, особливу Чорнобильську атомну електростанцію. Я самозайнята особа, щось планую, знімаю, а потім обробляю.
- Чому показ вашого документального фільму проходить саме у цьому готельному комплексі?
- Коли я приїхав у Бучу це було для мене єдиним місцем, де я міг зупинитись. Господар цього комплексу прийняв людей, яким не було де жити, поступив дуже благородно, на відео показано той період, що тут відбувалось.
- Ваш фільм повністю на англійській мові і українці всі з вами розмовляли на вашій мові, як так вийшло невже наші люди так чудово говорять англійською?
- Мені мабуть просто повезло, що всі ті люди яких я інтерв’ював говорили англійською, з деякими людьми мене спеціально знайомили, які знають мою рідну мову.
- Чи були такі моменти під час зйомок, коли було реально страшно?
- Не особливо, тобто таких моментів не було, але пам’ятаю той момент, коли почув звуки сирени і необхідно було йти в укриття, тоді стало трохи лячно. Я з Америки, там є шанс померти від перестрілки, адже у багатьох штатах дозволено мати зброю місцевому населенню (особливо у вільній купівлі зброї будь ккою людиною є штат Техас прим. журн.) це приблизний еквівалент того, що відбувається у вашій країні.
- Чи є у вас ще якісь заплановані проєкти в найближчий час?
- Так такі проєкти є, хочу зняти ще один документальний фільм про Бучу, тепер вже про те як вона відбудовується, а потім хочу навесні поїхати в Непал, зняти наслідки після землетрусу. Можу сказати, що війна це рукотвірна катастфора, яка шкодить людям як і природа (як наприклад землетрус, ураган або цунамі).
Ну що ж дякуємо містеру Стіву Річардсу від імені бучанців та і українців загалом, адже багато американців побачили, що коїться в Україні, які наслідки завдають нам рашисти, що ми не можемо здаватись, адже перемога буде за нами. Все буде Україна!!!
