110 років від смерті Івана Франка: перепоховання і пам’ятник

28 травня минає 110 років від дня смерті Івана Франка (15 серпня 1856 — 28 травня 1916) — видатного українського письменника, публіциста, критика, філософа й громадського діяча.

Про це розповідає NewsWeek

Останні місяці життя Франка відзначалися тяжкою хворобою: у 1908 році в письменника з’явилися симптоми психосоматичного розладу, а також прогресував ревматоїдний поліартрит. Від осені 1915 року він перебував під опікою в притулку для січових стрільців на вулиці Петра Скарги (нині Озаркевича), звідки зрештою повернувся до власної вілли на Софіївці. Уже в лютому 1916-го стан 59‑річного Франка різко погіршав, і він, усвідомлюючи близькість кінця, упорядкував майнові справи, запросивши до себе адвоката.

Письменник заповів свою бібліотеку, рукописи та архів Науковому товариству імені Шевченка у Львові. Архів Франка, як зазначав історик Ярослав Дашкевич, включав тисячі рукописних одиниць — автор ретельно нумерував і систематизував свої матеріали. У радянські роки значна частина справ Франка була вивезена до Києва; найбільший його архів нині зберігається в українській столиці.

Родина поруч із письменником у останні місяці не була: дружина Ольга Хоружинська перебувала на лікуванні в психіатричній лікарні, сини Тарас і Петро служили в армії, донька Анна виїхала до Києва, а найстарший син Андрій помер у 1913 році.

Останні дні, похорон і перше поховання

Іван Франко помер 28 травня о 16-й годині у своєму львівському будинку на вулиці Понінського (нині Франка, 152), де жив і творив з 1902 по 1916 роки. Попрощатися з ним прийшли тисячі львів’ян; організацією похорону опікувалося Наукове товариство імені Шевченка. На будівлях українських товариств вивісили скорботні хоругви, у книгарні «Просвіти» розгорнули виставку творів Франка.

Франка одягли так, як він любив — у вишивану сорочку. Через брак власної сорочки в домі звернулися по допомогу до родини етнографа Володимира Шухевича; вишиванку надала його дружина Герміна, тож покійного поховали у сорочці, що належала діду майбутнього провідника ОУН і УПА Романа Шухевича.

Похоронна процесія — домашина й місто — пройшла маршем від дому Франка через усе місто; домовину несли січові стрільці, а співи виконував хор українських товариств під орудою Василя Барвінського. Втім негаразди виникли ще на етапі поховання: через репутацію Франка як вільнодумця деякі священники відмовлялися служити за християнським обрядом і забороняли семінарському хору співати на похороні. Проте священник Володимир Гургула погодився відслужити похоронні обряди.

Через брак окремого місця на Личаківському цвинтарі приятелі тимчасово орендували гробівець родини польських Мотичинських — Франка тимчасово помістили серед шести домовин, а на плиті було викарбувано: «Іван Франко. 1916».

Перепоховання та спорудження пам’ятника

Керівництво НТШ постійно зверталося до міської влади з проханням надати безкоштовну ділянку для могили поета, а також збирало кошти на пам’ятник. Прах Івана Франка було перепоховано 28 травня 1921 року, а 29 травня почалися вшанування й посвячення могили: панахиду відслужив греко‑католицький отець Юліан Дуткевич, промову виголосив художник Іван Труш.

Замовлення надгробної скульптури виконали у 1926 році: скульптор Сергій Литвиненко взяв за образ поезію Франка «Каменяр» і втілив її у творі, що став символічним надмогильним пам’ятником. Офіційне встановлення та освячення пам’ятника на могилі відбулося 28 травня 1933 року — через 17 років після смерті письменника. Тоді панахиду відслужили кілька священників; польська влада заважала провести загальноміський похід, тож до цвинтаря потрапило не всього охочих.

Франка вшановують як постать європейської культури з виразною українською ідентичністю. Він залишив величезну літературну спадщину, значна частина якої була частково втрачена чи розпорошена в радянський період. Наразі не існує повного зведення творів Франка, хоча досліджень та монографій про нього багато.

Треба розуміти, що Франко і Шептицький належали до протилежних таборів

З нагоди 110‑х роковин смерті Івана Франка у Львові заплановані поминальні заходи на Личаківському цвинтарі, наукові симпозіуми, виставка та поетичні дійства, присвячені життю, творчості та складному світогляду Великого Каменяра.

За життя Франко був не лише літератором, а й мислителем, публіцистом і критиком, який змінював свої погляди: від релігійно піднесених ранніх творів до етапів позитивізму й соціалістичних ідей, а згодом до інтимніших релігійних пошуків і містичних переживань, що посилилися в останні роки через хворобу. Це багатогранне й часом суперечливе ставлення до віри та інституцій церкви довгі роки предметом наукових дискусій франкознавців.

Також варто згадати, що Франко подарував митрополитові Андрею Шептицькому власний переклад поезії Адама Міцкевича, і хоча вони належали до різних інтелектуальних таборів, між ними існувало взаємне зацікавлення й діалог, які відбивалися у громадському та культурному житті Львова початку XX століття.