Українська література на ярмарку в Брюсселі: книга ветерана привернула увагу
На 55-му Брюссельському книжковому ярмарку Україна була присутня не через національний стенд, а як частина колективного стенду мережі EUNIC — і привернула увагу низкою перекладів, зокрема книгою українського ветерана, виданою французькою й досі не перекладеною українською.
Про це розповідає NewsWeek
Подія, що тривала з 26 по 29 березня, показала: навіть без окремого національного простору українські книжки знаходять шлях до європейської публіки завдяки іноземним видавництвам і спільним стендам. Серед представлених видань — двомовні дитячі оповідання та прозові тексти, які знайшли свого читача у Франції та інших країнах.
Українська присутність на колективному стенді
Цьогоріч організатори ярмарку не надали Україні окремого стенду, як це було у 2024 році. Натомість кілька українських книг були виставлені на стенді Мережі європейських інститутів культури EUNIC. Серед них — двомовне дитяче видання Вікторії Амеліної «Е-е-сторії екскаватора Еки», видане за підтримки ЄС, а також франкомовна книга ветерана Павла Матюші «Листи кохання та війни».
Куратор програми та міжнародних проєктів Літературної платформи «Фронтера» Микита Москалюк, який долучався до організації представлення України, пояснює, що після перших років повномасштабного вторгнення зменшився обсяг пільгової чи безкоштовної участі для України і загалом інтерес до країни як теми подекуди став менш інтенсивним. Водночас організатори й представники української культурної спільноти намагаються використовувати кожну можливість для присутності та максимально її наповнити
Книга ветерана, її шлях і відсутність українського видання
Центральною українською подією на ярмарку стала дискусійна сесія за участі Павла Матюші. Автор розповідає, що франкомовна версія його книги «Листи кохання та війни» розійшлася накладом близько 6–7 тисяч примірників. У творі йдеться про життя й стосунки подружжя, розділеного війною: частина родини опинилася в Парижі, а автор — на фронті на півдні країни, що позначилося на їхній комунікації та стосунках.
Матюша раніше жив і вчився у Франції, володіє кількома мовами й працював перекладачем; книжка вийшла першою саме у французькому видавництві, оскільки співавторами є його дружина Вікторія та французька журналістка Доан Бюі. Наразі видання доступне також нідерландською й румунською, готовиться німецький переклад, тоді як українського видання поки немає.
«Це ексклюзивна історія для нашого ринку, і вона дуже показова – книжка одразу вийшла у французькому видавництві»
За словами Матюші, частково відсутність українського видання пояснюють соціальним сприйняттям: після демобілізації він тепер постає перед українською аудиторією не як діючий військовослужбовець, а як офіцер запасу, і це може бути тригерною темою для частини суспільства. Водночас організації, які формували програму заходу, вважали саме цю книжку доречною для представлення України на ярмарку: вона вже мала успіх на інших європейських фестивалях і була відома франкомовній аудиторії.
Окрему увагу привернуло французьке видавництво Bleu et Jaune, яке спеціалізується на перекладній європейській і українській літературі. Його засновниця Тетяна Давід Сірочук, уродженка Хмельниччини, переїхала до Франції після здобуття докторського ступеня й від 2015 року редагує видання, спрямовані на ознайомлення французького читача з українськими авторами.
На стенді видавництва були представлені французькі переклади творів сучасних українських авторів: поезії Максима Кривцова, якого вбили на війні, збірка Артура Дроня та інші видання, що отримували відзнаки й потрапляли до престижних літературних списків. Видавчиня також кілька разів перевидала «Кобзаря» Тараса Шевченка з оновленим перекладом і глосарієм, адаптованим для французького читача, та українізувала власні назви у тексті на позначення сучасних українських реалій.
Хоча інтерес до України змінився — він більше пов’язаний із безпековими ризиками та геополітикою, ніж із короткочасною хвилею солідарності — українські автори й видавці продовжують активно шукати формати присутності на міжнародних подіях, щоб зберегти видимість і підтримати культурний діалог.
