Вчителька з Луганщини зібрала понад тисячу свідчень про Голодомор 1932-1933 років
«У нас були по селу вириті ями. Це було все сплановане – знищення народу. І дядько Гаврило мені розказував: «Ми не знаємо, в яку яму поклали наших батьків».
Про це розповідає NewsWeek
Віра Аннусова, уродженка Біловодського району Луганщини, ще з дитинства чула від рідних розповіді про Голодомор. Згодом вона почала збирати свідчення не лише у своїй родині, а й у жителів різних сіл Луганщини. Протягом багатьох років Аннусова зібрала понад тисячу спогадів очевидців подій 1932-1933 років, спочатку фіксуючи їх у зошитах, а згодом – на диктофон. Частину матеріалів вона опублікувала самвидавом.
Дитячі спогади та перші кроки у збиранні свідчень
За словами Віри, її дід був мисливцем, а бабуся переховувала рушницю, яку заборонили перед початком голоду. У ті страшні роки, коли їжі майже не було, сім’я змушена була їсти майже все, що могла вполювати.
Не їли тільки сороку – бо вона гірка, і лисицю – бо м’ясо її «вонюче»
Все інше використовувалося у їжу: навіть кістки сушили, перемелювали і додавали до страв, щоб хоч якось вижити.
Ще у школі Віру зацікавили сімейні історії про Голодомор – її надихнули вчителі, які наголошували на важливості розпитувати старших про минуле. Одна з таких порад звучала так: «Діти, шкільна історія просіяна через декілька решіт. Якщо ви хочете докопатися до істини, то опитуйте своїх дідусів, сусідів і робіть певні висновки».
Після закінчення педагогічного університету Аннусова переїхала на Донеччину. Під час відвідин музею письменника Шолохова у Ростовській області вона дізналася, що навіть там пам’ятають про трагедію Голодомору, а місцеві екскурсоводи підкреслювали, що Донщина уникла такої біди, як Луганщина.
Архівування пам’яті: сотні історій очевидців
Повернувшись у рідне село, Віра продовжила збирати свідчення. Зошити з нотатками вона зберігає досі, а пізніше почала записувати спогади на диктофон, долучаючи до роботи помічників. Частину зібраних матеріалів вона друкувала самостійно. Серед зібраних історій – розповіді про жахливу смертність у школах: «У школі, куди я ходила, вмирали діти, вмирали батьки, вмирали вчителі», – згадує одна зі співрозмовниць. Одна з вчительок, роздавши пайку учням, дізналася, що троє з них померли від голоду, і не витримала цього.
Мати Віри розповідала, як учителька, отримавши пайку, ділила її між учнями, аби вони могли хоч трохи втамувати голод. Є й інші свідчення, наприклад, історія голови колгоспу, який, ризикуючи життям, роздавав людям зерно, а за це був убитий.
Були емоції, і плач, і прокльони
Аннусова зібрала понад тисячу свідчень про Голодомор на Луганщині, зокрема близько сотні спогадів вдів, які пережили і війну, і голод. Разом із учнями у 1980-х вони обходили двори, шукаючи людей, які пам’ятали ті страшні роки. «Кожна вдова: «Що там про війну? А в «голодовку» що було!» І починала розказувати», – згадує дослідниця.
Збір спогадів на Дніпропетровщині та робота у музеї
Після початку війни у 2014 році, коли її село потрапило під окупацію, Аннусова з чоловіком переїхала до села Петриківка на Дніпропетровщині. Там вона продовжила свою діяльність, хоча спочатку місцеві мешканці неохоче ділилися спогадами. Поступово їй вдалося зібрати багато нових свідчень, зокрема й про масові поховання жертв голодомору в регіоні.
Згодом Віра очолила Музей спротиву Голодомору в Дніпрі. У музеї вона організувала виставки, присвячені селянському спротиву, традиціям випікання хліба та їжі, яка допомогла людям вижити в ті страшні роки. За її словами, кількість жертв Голодомору на Дніпропетровщині могла бути навіть більшою, ніж на Луганщині.
Аннусова вважає, що Голодомор був актом геноциду українського народу, а події сучасної війни також мають риси геноциду. Вона наголошує на важливості збереження пам’яті про ці трагічні сторінки історії.
Пам’ять жертв Голодомору щороку вшановують у четверту суботу листопада. У 2025 році цей день припадає на 22 листопада. За різними оцінками, від штучного голоду 1932-1933 років в Україні загинули від 7 до 10 мільйонів людей. Від 2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу. Станом на сьогодні, понад 28 країн світу визнали Голодомор актом геноциду.
