Китай міг знати про напад путіна на Україну – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
27 лютого 2014 року російська окупаційна армія захопила будівлі уряду та парламенту Криму. Кремль перейшов до плану відкритого військового нападу, який непомітно почав реалізовувати ще з 20 лютого. 26 лютого Москва намагалася захопити владу в Сімферополі за допомогою російсько-орієнтованих місцевих жителів і привезених з російських територій громадян РФ, які видавали себе за місцевих жителів. Але цей план, розроблений у Кремлі, зазнав повного фіаско. Кримські татари, українці Криму та українсько орієнтоване населення півострова не дозволили громадянам Росії та проросійським силам захопити будівлю кримського парламенту. План нібито народного повстання проти Києва провалився і Москва розпочала виключно військовий сценарій окупації українського півострова. Загони спецпризначення російської військової розвідки ГРУ рано вранці 27.02.14. зайняли головні адміністративні будівлі Криму в Сімферополі.
З Кремля почали дзвонити до Києва, де тільки формувався новий уряд після перемоги Революції Гідності та втечі екс-президента Януковича, погрожуючи військовим нападом і широким наступом російської армії, якщо Україна спробує зупинити «народне повстання в Криму». Київ почав дзвонити до Вашингтону та Брюсселя, але не отримав твердої підтримки та гарантій військової допомоги для протидії військовому нападу РФ. У Кремлі миттєво дізналися про слабку реакцію Заходу і продовжили відкрито посилати підрозділи своєї армії без розпізнавальних знаків у всі міста півострова. Російське телебачення почало заявляти, що головні будівлі Сімферополя зайняли групи «самооборони Криму», нібито як місцеві жителі. Так у Кремлі цинічно називали своїх бійців спецпризначення та елітних парашутно-десантних підрозділів. Почалося відкрите військове вторгнення, і тоді колективний Захід не наважився рішуче зупинити Путіна у його воєнному поході. Після Криму одразу почався наступ Росії на український Донбас. Київ залишився один на один проти озброєної до зубів Москви, яка за Будапештським меморандумом мала бути головним гарантом територіальної цілісності України, а фактично стала країною-агресором. Усі гаранти державного суверенітету України (США, Велика Британія та Франція) лише на словах засудили російську агресію, а Китай просто висловив стурбованість. Таким чином, Володимир Путін почав прокладати собі шлях до початку широкомасштабної війни проти України 24 лютого 2022 р. ще 27 лютого 2014 р. У зв’язку з цим президент України Володимир Зеленський наголосив, що «поверненням Криму Київ поставить історичну крапку в будь-яких намірах Росії знищити життя українців та інших народів Європи та Азії з метою їх підкорення. Повернувши Крим, ми відновимо мир».
Зараз усі демократичні сили світу усвідомили військову та цивілізаційну небезпеку Російської Федерації та надають Україні всебічну підтримку у припиненні російського вторгнення та розгромі російської окупаційної армії, яку Кремль планував використати, у разі падіння України, у нападі принаймні на 15 країн.
У першу річницю війни в Україні Пекін оголосив про «мирний план», а точніше про свою позицію щодо завершення російсько-української війни. Він має 12 пунктів. Президент України Володимир Зеленський привітав його, зазначивши, що «Китай зараз активно цікавиться ситуацією в Україні, зазначивши, що хотів би зустрітися з Сі Цзіньпіном, і що це піде на користь двом країнам та безпеці в світі. Те, що Китай заговорив про Україну, непогано. Але питання в тому, що буде після слів». Мирний план Китаю закликає сторони погодитися на поступову деескалацію та застерігає від використання ядерної зброї. Він підтримує принцип територіальної цілісності, а також закликає до припинення вогню, відмови від менталітету холодної війни та вирішення гуманітарної кризи. Насправді китайський план лише повторив те, що вже публічно говорило китайське керівництво.
Поки що Пекін не відповів на пропозицію про проведення саміту двох лідерів. Тривале ухилення від цієї важливої зустрічі може свідчити про те, що Китай готував свій план у «рукавицях». Це лише підтвердить обґрунтовану підозру, що Пекін знав про підготовку російського нападу на Україну, але не попередив Путіна про небезпеку реалізації такої авантюри світового масштабу. Не виключено, що Путін пообіцяв Пекіну швидку війну і отримав якщо не зелене світло, то і не червоне.
Найвищі посадовці ЄС і НАТО скептично поставилися до пекінського документа щодо російсько-української війни, а багато аналітиків оцінили пропозицію як одну з найгірших дипломатичних ініціатив, яка не пропонує нічого нового. Канцлер Німеччини Олаф Шольц розкритикував китайську мирну пропозицію, оцінивши, що там не йдеться про виведення російських військ з території України. Хоча Пекін заявляє про нейтралітет у війні в Україні, він має «безмежну дружбу» з Росією та відмовився критикувати вторгнення Путіна. Тісна взаємодія Пекіна з Москвою в останні дні спонукала лідерів США та Європи звинуватити китайський уряд у тому, що він поділяє погляди Росії на війну. Президент Байден також прокоментував пропозицію Пекіна: «Я не бачив у плані нічого, що вказувало б на те, що є щось, що було б корисно комусь, окрім Росії». Президент США заявив, що не в інтересах Пекіна допомагати Кремлю, додавши, що «поки що немає доказів», що китайська військова техніка прямує до лінії фронту. Але офіційні особи США попереджають, що Китай уже надає Москві нелетальну військову допомогу, таку як уніформа та бронежилети. Захід також незадоволений постачанням Китаєм до Росії великої кількості компонентів «подвійного призначення», таких як навігаційне обладнання, комп’ютерні чіпи та запчастини до автомобілів.
Пекін практично увійшов у води великої політики припинення російської військової агресії проти України, яку він називає конфліктом. Пропозиція Китаю не відповідає позиції Києва та західних союзників, але і позиції Москви. У Пекіні усвідомлюють, що діють окремо від усіх. Але у випадку відправки зброї до Москви, це поставить Пекін поруч із країною-агресором. І в такому випадку весь вільний світ принципово змінить політичний компас своїх відносин з Китаєм.
