Ера Трампа: міжнародний огляд КБФ
Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США матиме серйозний вплив не лише на внутрішню політику держави (податки, мита, міграція, аборти, медицина), але й на зовнішню. Особливу стурбованість викликають його декларації про готовність швидко завершити війни в Україні і на Близькому Сході. Хоча мета сама по собі позитивна, відсутність конкретики напружує. Про це йдеться у новому міжнародному аналітичному огляді Київського безпекового форуму (КБФ).
Як зазначається, враховуючи діаметральну протилежність інтересів сторін у російсько-українській війні, амбітні обіцянки Трампа завершити її за 24 години, не обтяжені деталями, викликають особливі стурбованості. Під час передвиборчої кампанії окремі соратники Трампа висловлювали різні думки щодо можливих варіантів врегулювання, часто діаметрально протилежні.
Одні пропонували заморозити конфлікт і посадити сторони за стіл переговорів, щоб «домовлялися». Аргументами тут мало б стати припинення військової допомоги Україні та погрози Росії відновити її у разі непоступливості Москви. Компроміс у рамках такого сценарію міг би бути досягнутий лише за рахунок інтересів України, у т.ч. територіальних, що автори відверто підтверджували.
Висловлювалися й інші пропозиції, які базувалися на принципі «досягнення миру через силу». Цей сценарій також передбачав переговори та створення демілітаризованих зон на лінії зіткнення. Основними аргументами у цьому випадку слугували б посилене озброєння України та погрози з боку США вжити жорстких заходів у разі незгоди Москви. Безумовно, це могло б стати прелюдією до більш прийнятних домовленостей. Але і в цьому випадку швидке відновлення територіальної цілісності України не гарантоване.
Поки що Трамп не визначився, який варіант завершення війни «за 24 години» він обере. А його радники і претенденти на майбутні зовнішньополітичні і військові посади продовжують озброювати майбутнього президента новими ідеями.
До 20 січня в України і в теперішньої адміністрації Білого дому є ще в запасі більше двох місяців для забезпечення найбільш сприятливих початкових умов для запуску трампівського сценарію. І виглядає на те, що чинний Президент Джо Байден готовий використати свої повноваження для повного виконання зобов’язань перед Україною до кінця свого президенства в рамках виділених Конгресом коштів. А це – понад 6 млрд доларів США.
Про неоднозначність ідей Трампа щодо завершення війни здогадуються і в Москві. Свідченням цього є відсутність офіційного привітання новообраного президента з перемогою у виборах з боку Путіна, як і деякі ремарки його прес-секретаря Пєскова і офіційної представниці МЗС Захарової. В Москві добре пам’ятають завершення попереднього президенства Трампа – максимальні (на той час) санкції і повна відсутність політичного діалогу.
Не менш контроверсійними є й плани Трампа щодо Близького Сходу. Сильна підтримка Ізраїлю, про що свідчать як заяви Трампа в рамках президентської кампанії, так і його дії під час першого президентського терміну, не зовсім вписується у прискорене завершення війни, яка ведеться власне Тель-Авівом. Тому в останнього для завершення своїх планів щодо Гази і Лівану залишається також близько двох місяців, інакше вони можуть увійти у суперечність із збереженням добрих відносин з наступною адміністрацією США. Однак це не стосується Ірану, оскільки інтереси Нетаньяху у цьому питанні можуть і співпасти з планами Трампа, який і раніше був відомий своєю жорсткою позицією щодо Тегерану.
Навряд чи дуже задоволені перемогою Трампа і в Пекіні, хоча Сі Цзіньпін, на відміну від Путіна, Трампа привітав. Китай, як мінімум, очікує на суттєве підняття мит на експорт до США. А якщо Пекін заважатиме реалізації мирного плану Трампа щодо України, зокрема своїм експортом товарів подвійного призначення до Росії, реакція нової американської адміністрації може бути значно жорсткішою за байденівські показові адресні санкції.
Хотілося б реалізації й планів Трампа суттєво розширити видобуток енергоносіїв на території США, щоб збити ціну на них у світі. Вони можуть співпасти з планами ще одного світового енергетичного експортера – Саудівської Аравії. Тоді успіх може бути гарантованим.
У результаті використання аргументів «батога і пряника», діяльність новоствореної «вісі зла» за нової адміністрації може дещо загальмуватися. Однак у випадку просування Вашингтоном цілеспрямованої ізоляціоністської політики це може й не відбутися і трансформуватися у поглиблення співпраці між ключовими акторами Глобального Півдня.
І, нарешті, Європа. Хоча драматичних змін на кшталт виходу США з НАТО ніхто не прогнозує, тут також очікують на певні зміни і вже до них готуються. Зокрема це стосується посилення автономії Європи у питаннях безпеки та певних ускладнень в економічних відносинах зі США у зв’язку з обіцяними Трампом імпортними митами на європейські товари. Проте результат цих змін може бути й позитивним – посилення геополітичної ролі ЄС у світі, його безпекової та зовнішньополітичної автономії. Ресурси у Брюсселя та інших європейських столиць для цього є.
