Валентин Щербачов: “Чемпіонат з футболу має все ж таки проходити в Україні, бо це політичне рішення. Це важливо з політичної точки зору”
Інтерв’ю зі спортивним журналістом номер один в Україні
Валентин Васильович Щербачов – гуру спортивної журналістики, адже він має величезний досвід роботи в цій сфері. Познайомившись наживо з цим майстром мікрофону і пера, відразу відчувається величезний потік енергії та сили, чого не завжди можна відчути при спілкуванні навіть з молоддю. Пан Щербачов енергійний, розумний та справедливий у своїх судженнях щодо поточних справ у вітчизняному спорті, політиці, ЗМІ тощо. Також він є авторитетним обізнаним ньюзмейкером, від якого можна дізнатися багато цікавих та корисних речей про спорт і не тільки. Журналістка NW Юлія Павліченко дізнавалась нові цікавинки зі світу спорту та навколоспортивного життя.
– Валентин Васильович як розпочалося ваше захоплення спортом, бо дивлячись на вас стає зрозуміло, що ви дуже спортивна людина?
– Я народився в Києві під Черепановою горою, якраз поряд з Університетом фізкультури та спорту. Мене спочатку приваблювала акробатика, але якось зі мною трапився нещасний випадок під час тренування: я отримав травму, лікарі заборонили займатись акробатикою. І я пішов у футбол, а там мені здорово травмували ногу. Лікарі сказали тимчасово почекати із футболом, тож я пішов на Матвієвську затоку, так як хотів «вирости» академічними словами, і став каноїстом, тобто плавав на каноє.
– Отже змінивши декілька видів спорту ви не опускали руки через травму й продовжували займатись спортом?
– Так, я 16 років займався каноє, став майстром спорту, а коли потрапив у армію і там дізнались про мої спортивні успіхи, то в армії “закривав” приблизно 12 видів спорту. Коли я відслужив, то повернувся у Київ і поступив в Університет імені Тараса Шевченка на заочне відділення історичного факультету, так як на факультет журналістики трохи не добрав балів. Після ж підготовчих курсів і значних зусиль я все ж таки поступив на факультет журналістики на заочне відділення.
– Як почалася складатися ваша журналістська кар’єра?
– Вже на першому курсі почав працювати спочатку позаштатним кореспондентом у газеті «Київський університет», потім на радіо «Останні вісті», працював позаштатним працівником. Тягався по всьому місту репортером, а радійні спортивні журналісти спортом самі не займалися, але дуже ревно ставились до цього, і тому вся редакція була «за». Тому я ходив по всіх усюдах і робив репортажі. А у 1971 році я став редактором спортивних передач молодіжної редакції Українського радіо, писав статті на спортивні теми. Взагалі я на телебаченні вже 51 рік (сміється).
– В чому на вашу думку перевага Інтернету від телебачення?
– Зараз все телебачення йде в Інтернет, всі розуміють, що витрачати безглуздо час на різноманітні ток-шоу і таке інше в цьому ящику, коли є гаджет, а що людині цікаво, то вона сама й вибирає без прив’язки до програм. Ми на майбутнє працюємо, і зараз робимо дві спортивні програми на тиждень, чого немає на інших каналах, але з колегами також працюємо волонтерами у такий важкий для країни час.
– Чому спорт так нерозривно пов’язаний із політикою?
– Ви знаєте от цей паганючий сусід, я не можу назвати його державою, це просто територія з таким собі “царьком”. Проте й у нас ніхто з українських колишніх президентів не відійшов від «совка». В нашій країні весь час дивились як там (у Росії). Але там поставлено, що перемога будь-якою ціною (як у спорті, так і політиці, – ред.). Це було на рівні, що росіяни наче краще, ніж американці. Хоч ми начебто не тягнулися, але воно так виходило, що в 90-ті у спорт через політику почали влазити так звані олігархи. Їм спорт був не такий важливий, як бізнес та влада, спорт був засобом для відмивання грошей. А зараз ми намагаємося за допомогою громадськості виштовхнути російських спортсменів, так як вони, як інша російська біомаса, воює проти нас. Зараз український чемпіонат з футболу має все ж таки проходити в Україні, бо це політичне рішення. Це важливо з політичної точки зору.
– Які якості потрібні людині щоб працювати спортивним журналістом?
– Я вважаю, що для цього потрібно займатись хоч яким-небудь спортом, бо коли бачиш спортивних, наприклад, коментаторів, які з великими пущами, і навіть того м’яча в руках не тримали, а гонор, нажаль, у таких людей є чималий. Але на мою думку це не справжній спортивний журналіст. У людини повинна бути цікавість та любов до спорту, вона має мати відмінне здоров’я, бо в наш прагматичний час хворий, травмований спортивний журналіст нікому не потрібен. І головне дружелюбно ставитись до спортсменів та тренерів та вміти комунікувати з ними.
– Як налагодити контакт зі спортсменом щоб вийшло хороше інтерв’ю?
– Для цього потрібно більше дізнатися про цю людину, а не просто прочитати швиденько щось в Інтернеті, треба познайомитися, побачитися особисто, подивитися в очі людині. Хто в спорті ніколи не був, той не зрозуміє спортсмена. Нажаль, у нас багато спортивних журналістів, які обрали галузь спорту, тому що їм здається, що це легше ніж, наприклад, політична журналістика.
Дивіться повне інтерв`ю Валентина Щербачова у відео нижче
