Підтримати. Не карати. 26 червня у фокусі уваги потреби людей, які живуть з наркозалежністю
26 червня в різних містах світу проводяться акції «Підтримати. Не карати» («Support. Don’t punish»). Їх мета – привернути увагу до потреб людей, які живуть з наркозалежністю, у черговий раз наголосити, що покарання та переслідування в цьому випадку – недієві і шкодять суспільству. Натомість ефективною є підтримка – доброзичливе, людяне ставлення, впровадження програм зменшення шкоди, які за останні десятиріччя довели свою ефективність, передає NW.
«В Україні зараз немає можливостей проводити велелюдні акції, як це було до великої війни. Проте це зовсім не означає, що проблеми людей, які живуть з наркозалежністю, вирішені. Навпаки, війна лише ще більше загострила багато з них», – впевнений Андрій Яровий, керівник проекту Національна Гаряча Лінія з питань наркозалежності та ЗПТ.
Щомісяця на цю Гарячу Лінію за телефоном 0-800-507-727 звертається близько 500 людей, більшість із них споживачі ін’єкційних наркотиків, лікарі і пацієнти замісної підтримувальної терапії, їхні рідні та близькі. Одне з основних питань – як стати учасником державної програми замісної підтримувальної терапії або як зберегти безперервність лікування.
Потреба у відновленні медичних закладів та в розширенні програми ЗПТ
Війна стала викликом для кожного з нас і для всієї держави. Величезне навантаження лягло на сферу охорони здоров’я. Те, що навіть у такій надскладній ситуації програма замісної підтримувальної терапії продовжила свою роботу – безсумнівний показник сталості її роботи в Україні.
«Завдяки діяльності Національної Гарячої Лінії з питань наркозалежності та ЗПТ ми спостерігали і продовжуємо спостерігати за тим, як люди вимушені переїжджати. Якщо для загального населення важливий доступ до житла, можливість для навчання дітей, безпека, то для пацієнтів замісної терапії так само важливий і доступ до життєво-необхідного для них лікування. Пропуск прийому замісного препарату навіть протягом одного дня здатен викликати погіршення самопочуття, тому надзвичайно важлива саме безперервність лікування. Зараз ми стаємо свідками ситуації, коли люди прагнуть якнайшвидше повернутися додому у деокуповані регіони. Дуже важливо, щоб учасники програми мали змогу продовжити лікування, щоб відновлювалися медзаклади та робота програми замісної терапії на їхній базі», – розповідає Андрій Яровий.
Поки що з цим – проблеми, зокрема, в м. Харкові та області. Навіть ті люди, які під час евакуації стали пацієнтами в інших містах, не можуть продовжити отримувати життєво-необхідне лікування на базі державних медзакладів.
Право на отримання гуманітарної допомоги
Суспільство з пересторогою та осудом ставиться до людей, які живуть з наркозалежністю. Як наслідок, їм важче знайти житло, якщо людина виїхала з рідного міста, складніше влаштуватися на роботу і водночас вони в першу чергу потрапляють під звільнення.
«Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» неодноразово фіксувало ситуації, коли жінки скаржилися, що їм відмовляють в отриманні гуманітарної допомоги саме через медичний діагноз «наркозалежність». Наші фахівчині у таких випадках намагалися переконати організації та окремих осіб, які надавали гуманітарну допомогу, переглянути рішення. Також ми за потреби переадресовували людину до дружніх організацій. Зрозумійте, підтримка важлива, кожна жінка хоче відчувати себе частиною суспільства, і їй дуже боляче бути відкинутою», – пояснює Тетяна Лебедь, директорка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА».
Право на отримання медичної допомоги
З отриманням медичної допомоги на належному рівні у людей, які живуть з наркозалежністю, труднощі виникали й раніше. Відсутність навички слідкувати за власним здоров’ям і обмеженість у коштах вже впливають на те, чи пройде людина необхідні обстеження та чи зможе придбати необхідні ліки.
Коли ж до цих факторів додається ще й упереджене ставлення медичних працівників – людина опиняється у вкрай скрутній ситуації.
«До третини звернень, які надходять на Національну Гарячу Лінію з питань наркозалежності та ЗПТ, стосуються скарг на дії медичних працівників. У наших консультантів величезний досвід у тому, щоб відстояти право людини на лікування. Проте, звичайно ж, і пацієнт, і суспільне здоров’я в цілому лише виграють від того, щоб людина, яка живе з наркозалежністю, отримувала медичну допомогу, коли по неї звертається», – переконаний Андрій Яровий.
Підтримує колегу і директорка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» Тетяна Лебідь: «Свого часу активістки нашої організації були залучені до проведення дослідження, і його дані, без перебільшення, шокують. Кожна третя жінка, яка живе з наркозалежністю, вказала на випадки відмови в наданні медичної допомоги у зв’язку з тим, що вживали наркотики. Найчастіше це відбувалось: в лікарні при госпіталізації, в пункті надання першої медичної допомоги, в поліклініці за місцем проживання, лікарями швидкої допомоги».
Задля об’єктивності варто зазначити, що в Україні є і велика кількість відданих справі, дуже професійних лікарів, які є дружніми до пацієнтів. Саме їхній підхід має ставати мейн-стрімом, прикладом для колег-медпрацівників.
Для того, щоб налагодити співпрацю між лікарями та активістами пацієнтських організацій – зокрема, консультантами Національної Гарячої Лінії з питань наркозалежності та ЗПТ, регіональними координаторками та параюристками Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА», в Києві зараз проходить семінар-практикум. Основна його мета – побудова продуктивного діалогу для того, щоб люди, які звертаються по допомогу, її отримували. У цьому одностайні і активісти, і присутні лікарі.
Підтримати. Не карати. Support. Don’t punish.
