УПА: історія, лідери, тактика й суперечки навколо руху

Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках і прагнуло створити незалежну соборну українську державу. Рух виник як спроба об’єднати розрізнені збройні групи під керівництвом ОУН(б) та підготувати повстання після ослаблення двох тоталітарних режимів під час війни.

Про це розповідає NewsWeek

Лідери та тактика

Точкою відліку часто називають 14 жовтня 1942 року. У різні роки головним командуванням УПА керували Дмитро Клячківський (травень–листопад 1943 року), Роман Шухевич (1944–1950 роки) та Василь Кук (1950–1954 роки). Діяльність УПА здебільшого велася в партизанському режимі, а озброєння здобували трофейним шляхом — німецьким, радянським, угорським та австрійським, включно з залишками озброєння ще з Першої світової війни.

У складі підрозділів крім українців воювали також євреї, росіяни та представники інших національностей. Тактичні дії УПА включали типову партизанську активність: засідки, удари по комунікаціях і рейди проти військових підрозділів противника.

Конфлікти, жертви та меморіальна політика

УПА воювала на два фронти — проти нацистської Німеччини та згодом проти радянської влади. Німецькі окупаційні керівники визнавали антинімецький характер деяких повстанських дій, а зі звітів різних сторін відомо, що напади на німецькі частини тривали до серпня 1944 року. Радянська пропаганда системно очорнювала УПА, звинувачуючи її у співпраці з нацистами.

Питання відповідальності за насильство під час воєнних років лишається предметом гострих дискусій і міжнародних суперечок. У 2014 році в росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду, а в Польщі переважна оцінка дій підрозділів на Волині має негативний характер: у 2016 році польський парламент кваліфікував загибель цивільного населення на Волині як геноцид.

На основі опрацьованих документів зазначається, що польські втрати в Західній Україні становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, українські — 16 523 особи та 115 знищених населених пунктів. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі оцінює загальну кількість загиблих поляків у приблизно 100 тисяч у зв’язку з діями українських націоналістичних формувань і суміжними конфліктами.

Після здобуття незалежності ставлення в українському суспільстві до УПА варіює від визнання її борцями за незалежність до критики як колабораціоністів. Після Революції гідності визнання заслуг учасників руху стало більш помітним: з 2015 року військовики УПА мають статус борців за незалежність України у XX столітті, а 2018 року набув чинності закон, який надає їм статус учасників бойових дій.

За результатами соцопитування восени 2023 року для понад двох третин населення України УПА стала символом захисту незалежності. У громадському сприйнятті відбувається переоцінка ролі руху та його внеску у формування традицій спротиву агресору.

«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.

Розгляд історії УПА супроводжується дослідженнями, архівною роботою та публічними дискусіями. На Волині в часи конфлікту діяли також інші збройні групи — загони «Бульби»-Боровця, «мельниківці», різні отаманські формування, а також каральні німецькі підрозділи та поліція. У складних умовах воєнного часу насильство та втрати торкнулися представників різних спільнот.

Пам’ять про УПА й надалі залишається одним із ключових елементів української національної історії, що формує погляди на минуле й визначає підґрунтя сучасної політики пам’яті